З приходом весни та настанням теплої погоди, відбувається швидке пробудження природи – розпускання дерев і трав, зацвітання квітів. Відповідно люди частіше виходять на лоно природи, а також починається сезон польових робіт на дачі, у саду та городі. Разом з тим, навесні розпочинається й сезон активності безхребетних тварин, у тому числі переносників небезпечних інфекційних хвороб – іксодових кліщів. Про них необхідно пам’ятати під час роботи, чи відпочинку на природі – у лісах і парках, на луках, берегах водойм тощо.
Іксодовий кліщ (Ixodes sp.). Фото: В. Пархоменко
Загальна інформація про іксодових кліщів.
У таксономічному відношенні Іксодові кліщі (Ixodidae) є родиною у складі однойменного ряду (Ixodida), що відноситься до надряду Паразитоформних кліщів (Parasitiformes), класу Павукоподібних (Arachnida), типу Членистоногих (Arthropoda), царства Тварини (Animalia).
У світовій фауні, загалом, відомо 762 види іксодових кліщів, з яких більше 30 видів зареєстровано у фауні України.
Усі вони є високоспеціалізованими кровосисними ектопаразитами наземних хребетних тварин, насамперед теплокровних – ссавців і птахів, кров’ю яких живляться.
Ротовий апарат іксодових кліщів пристосований до проколювання шкіри та смоктання крові. Зокрема, їхній хоботок має довгий сплющений виріст – гіпостом, на якому розташовані гострі, спрямовані до заду зубці. Хеліцери також зазубрені з боків. Ними, у шкірі хазяїна, кліщ прорізає отвір, у який вставляє гіпостом. При укусі в ранку вводиться слина, яка містить знеболюючі речовини, а також застигає навколо хоботка і дозволяє кліщу щільно прикріпитися до тіла господаря і перебувати на ньому довгий час.
Іксодовий кліщ (Ixodes sp.) під час живлення. Фото з сайту: https://kremenets.city
Характерною особливістю іксодових кліщів є сильно розтяжні покриви тіла та травна система у самиць, що дозволяє їм живитися рідко, чи навіть всього один раз у житті, але з’їдати дуже багато. При цьому, їхнє тіло може збільшуватися у десятки разів.
Пара іксодових кліщів. Фото з сайту: https://thegard.city
Іксодові кліщі мають надзвичайно високу плодючість. Одна самиця, після живлення, відкладає до 20 000 яєць, які ховає у тріщини ґрунту, чи підстилку. Це дозволяє їм виживати, за умови масової загибелі у зимовий період і під час тривалого голодування за відсутності господаря. Утім, навіть при такій надвисокій плодючості, лише одиниці з них доживають до статевої зрілості. Загалом, кліщі проходять 4 стадії розвитку – яйце, личинку, німфу та імаго. Як правило, у процесі розвитку, кліщ змінює трьох господарів, на кожному з яких живиться всього раз. Після вилуплення з яйця, личинка зазвичай одноразово живиться кров’ю дрібних хребетних тварин, переважно гризунів і комахоїдних. Після живлення сита личинка відчіпляється від тіла жертви, падає на землю, де линяє і перетворюється в німфу, яка є крупнішою та живиться на дещо більших тваринах, наприклад щурах, білках, зайцях, їжаках та інших. Після наступної линьки німфа перетворюється на дорослу статевозрілу особину — імаго, що живиться вже кров’ю середніх і великих ссавців – лисиць, куниць, борсуків, вовків та інших, а також, при нагоді, може нападати на свійських собак і котів, та людину. Зрештою, за сприятливих обставин, нападати на крупних ссавців і людину можуть і німфи, а зрідка, навіть, личинки.
Період активності кліщів починається, в залежності від висоти над рівнем моря та метеорологічних умов, з середини квітня – травня, та досягає піку в середині – наприкінці червня, а далі йде на спад. Восени, у деяких видів буває другий пік активності. Кліщі бувають активні та можуть потрапити на людину у будь-яку пору дня чи ночі, при температурі від +4-5°С, а максимальна їх активність наступає при +10-25°С. Проте, в жарку, суху і ясну сонячну погоду кліщі малоактивні.
Більшість видів іксодових кліщів пасивно підстерігають своїх господарів у місцях, де зустріч із ними максимально ймовірна, насамперед – по краях стежок, якими пересуваються тварини-господарі. У таких місцях, вичікуючи на потенційного господаря, кліщі сидять на верхівках трав і гілок, на висоті до 1 м, звідки за допомогою передньої пари лапок із гачками і присосками чіпляються до тіла господаря. Окремі види здатні здійснювати активні пошуки тварин-господарів.
Небезпека, яку несуть кліщі.
Кліщі родини Ixodidae є переносниками різноманітних збудників небезпечних трансмісивних захворювань людини і тварин – вірусів, бактерій, рикетсій тощо. Серед захворювань що передаються кліщами найвідомішими є: кліщовий весняно-літній енцефаліт, хвороба Лайма або бореліоз, кліщові рикетсіози, гранулоцитарний анаплазмоз, моноцитарний ерліхіоз, бабезіоз (піроплазмоз), бартонельоз, марсельська лихоманка, кліщовий поворотний тиф, туляремія, тощо.
Збудники цих хвороб розмножуються в організмі кліща та накопичуються в його слинних залозах і яєчниках. При укусі, вони потрапляють в ранку, тобто відбувається трансмісивна передача. Крім того, через яйця, віруси передаються наступним поколінням кліщів, а також передаються від личинки до німфи та імаго при линьках.
Серед переносників і природних резервуарів небезпечних захворювань найбільше значення мають такі види як: тайговий (Ixodes persulcatus Schulze, 1930) і собачий (Ixodes ricinus Linnaeus, 1758) кліщі, а також пасовищні (Dermatocenter spp.) та гіаломові (Hyalomma spp.) кліщі.
Кліщ собачий (Ixodes ricinus). Фото з сайту: https://dezsnab.com.ua
Кліщ пасовищний (Dermatocenter sp.). Фото: В. Пархоменко
Кліщ гіаломовий (Hyalomma sp.). Фото з сайту: https://commons.wikimedia.org
В останні десятиліття, в Україні та Європі, у цілому, спостерігається тенденція зростання чисельності популяцій іксодових кліщів, що є наслідком негативних екологічних і кліматичних змін, насамперед глобального потепління. Разом із зростанням чисельності кліщів, зростає кількість випадків їх нападу на людей, а відповідно й кількість людей уражених збудниками небезпечних трансмісивних захворювань. Звісно, не всі кліщі заразні, але ризик зараження від укусів кліщів є завжди.
Найнебезпечнішим трансмісивним захворюванням, що передається кліщами є кліщовий енцефаліт – гостре інфекційне вірусне захворювання з переважним ураженням центральної нервової системи, яке може призвести до інвалідності, або смерті. Утім, на щастя, в Україні кліщовий енцефаліт трапляється дуже рідко, а поодинокі випадки відомі в основному з Криму.
Натомість, на решті території України, у тому числі й у Карпатському регіоні, найвищий ризик заразитися кліщовим бореліозом, оскільки бореліями у різних регіонах України буває заражено від 3 % до 25 % усіх кліщів.
Борелії викликають хворобу Лайма, яка загрожує масштабним ураженням організму: від хвороб серця і до порушень у роботі центральної нервової системи та головного мозку. При цьому, у половини укушених виробляються антитіла, а в іншої половини виявляються симптоми захворювання.
Захворюваність на хворобу Лайма різко зросла по всій Північній півкулі, у тому числі й в Україні, починаючи з 90-х років минулого століття. Джерелом і резервуаром інфекції є годувальники кліщів — майже 130 видів ссавців, здебільшого гризунів, а також майже 100 видів птахів. При цьому, іксодові кліщі також є резервуаром борелій.
Найбільша ймовірність укусу кліща і зараження хворобою Лайма серед людей, які багато часу перебувають на природі, насамперед у лісах. При цьому, ризик захворювання підвищується прямо пропорційно тривалості перебування кліща у тілі. Сприйнятливість людей до захворювання висока, але збудник не передається між людьми – від хворого до здорового.
Інкубаційний період захворювання становить від 1 до 45 днів, але здебільшого один – два тижні.
Мігруюча еритема при бореліозі. Фото з сайту: https://kalushcity.gov.ua
Хвороба Лайма може мати кілька стадій: ранню локалізовану, ранню дисеміновану та пізню хронічну.
Рання локалізована стадія виникає протягом місяця від укусу, але здебільшого у перший тиждень і проявляється у вигляді так званої ізольованої мігруючої еритеми – червоної цятки з чіткими краями на місці укусу кліща, яка згодом розширюється, а її внутрішня частина — блідне, таким чином набуваючи кільцеподібної форми. Найчастіше з’являється у паховій, чи підколінній ділянці. Може розширюватись до великих розмірів і бути суцільно-червоною. Еритема зазвичай безболісна і не свербить. Зрідка на першій стадії можуть мати місце симптоми загальної інтоксикації: підвищення температури, слабкість, головний біль та біль у м’язах, особливо шиї. Утім, у третині випадків, еритема взагалі не розвивається і яскравих проявів хвороби не виникає, що ускладнює вчасні діагностику та лікування. Без лікування мігруюча еритема зберігається 2–3 тижні. У третини людей хвороба завершується на цьому етапі, у решти ж переходить у ранню дисеміновану стадію.
Рання дисемінована стадія спостерігається у 20-25 % хворих із мігруючою еритемою, які не отримали антибіотикотерапії. У такому разі прогресування хвороби починається через 3–5, іноді до 10 тижнів після укусу та є результатом розповсюдження збудника. На цій стадії з’являються: множинні мігруючі еритеми (до 40), але розміри їх менші порівняно з первинною еритемою. Типовим, хоч і не частим проявом цієї стадії є шкірні доброякісні лімфоцитоми. Найчастішим проявом цієї стадії є ураження нервової системи – неврити, краніальні та спінальні невропатії з моторними або сенсорними розладами, зокрема параліч Белла, множинні мононеврити, менінгізм та менінгіт з лімфоцитарним плеоцитозом. Одним із характерних проявів нейробореліозу є синдром Баннварта, що характеризується поєднанням серозного менінгіту, невриту лицевого нерву і спінальної полірадикулонейропатії. Такі неврологічні розлади тривають до декількох тижнів, а іноді й місяців. Частими є ураження печінки, які зрідка можуть призводити до гепатиту. Крім того, може спостерігатися ураження серця у вигляді міокардиту та серцево-судинні блокади, а також кістково-м’язові артралгії та міальгії.
Пізня стадія персистуючої інфекції, або хронічна, хвороба Лайма виникає через місяці, або й роки після зараження та клінічно проявляється у вигляді різноманітних органних уражень автоімунного генезу. На цій стадії хворі скаржаться на загальне зниження фізичної та розумової працездатності, швидку втомлюваність, розлади сну, біль у суглобах. У них з’являються неврологічні та ревматологічні прояви з переважним ураженням кістково-м’язової (артрит, артралгія) та нервової (нейробореліоз, енцефалопатія з мнестично-інтелектуальними розладами, множинні мононеврити, хронічний енцефаломієліт) систем. У деяких хворих бувають серйозні ураження міокарду – дилятаційна кардіоміопатія, а також можуть спостерігатися пізні ураження шкіри у вигляді хронічного атрофічного акродерматиту, обмеженої склеродермії та анетодермії. Імунітет після перенесеного Лайм-бореліозу нестерильний, можлива реінфекція із повторним розвитком захворювання.
Як уберегтися від укусу кліща та зараження.
Не варто панічно боятися кліщів, оскільки вони є практично всюди і гарантовано уникнути зустрічі з ними практично не можливо. Натомість, варто знати як себе вести щоб уникнути нападу кліщів, а також що потрібно робити в разі якщо кліщ таки встиг вкусити.
Насамперед, треба знати що крізь одяг кліщ вкусити не може. Тому, задля профілактики нападу кліщів, при роботі, чи прогулянках на природі слід використовувати одяг, що максимально закриває тіло. Водночас, штани мають бути заправлені в шкарпетки та взуття, а сорочка, футболка, чи светр (обов’язково – з довгими рукавами і манжетами що прилягають до зап’ясть) – заправлені у штани. При цьому, бажано щоб одяг був на блискавках і не мав відкритих ділянок, типу широких манжетів і комірців, і т.п. На голові має бути головний убір. Найкраще щоб увесь одяг був світлого кольору та однотонним, що дозволить легко виявити на ньому кліща.
Водночас, рекомендовано застосовувати репеленти та особливо акарициди, які добре відлякують кліщів. Найбільш ефективними є препарати, до складу яких входять перметрини, що паралізують кліщів. Однак, акарициди є отруйними речовинами, тому їх не можна наносити на відкриту шкіру, а лише на одяг і тільки на відкритому повітрі.
Як правило, при потраплянні на тіло хазяїна, кліщ не одразу може присмоктатися і довго, часто годинами, повзає у пошуку потрібного місця. Якщо за цей час встигнути його виявити, то потенційно небезпечного укусу можна уникнути. Тому, під час перебуванні на природі варто регулярно поверхнево оглядати себе та тих хто разом із вами, особливо дітей, а одразу після повернення додому необхідно провести ретельний огляд усього тіла, а насамперед ділянок із ніжною шкірою – пахвових западин, пахової області, зони поясу, шиї, ділянок на потилиці та за вухами, спини, а також внутрішньої частини ліктів рук і ніг, насамперед ділянок під колінами. Особливо ретельно потрібно обстежувати ділянки тіла, покриті волоссям.
Найчастіше кліщі чіпляються до одягу, тому можуть вкусити не лише під час перебування на природі, а й згодом, вдома, перелізши на людину з одягу чи інших речей. Тому, одразу після повернення додому потрібно змінити весь одяг і ретельно його оглянути, а також перевірити усі речі, які принесли з собою. При цьому цей одяг не можна залишати біля ліжка, а тим паче спати в ньому. Також варто пам’ятати що просте витрушування одягу не позбавляє від кліщів, оскільки вони міцно тримаються до поверхні. Найкраще одяг одразу випрати та випрасувати.
Якщо на природі перебували домашні улюбленці, насамперед собаки, то їх теж потрібно ретельно оглянути на наявність кліщів перед тим, як впустити до помешкання.
Варто пам’ятати, що під час укусу кліщі зі слиною виділяють спеціальну речовину яка має сильну знеболюючу дію, тому сам момент укусу майже неможливо відчути. Іноді, можна відчути легке лоскітливе подразнення шкіри, коли кліщ повзе по тілу, або пробує присмоктатися. Лише через пару днів у місці укусу з’являється почервоніння, припухлість та свербіж, а також можна відчути, вже значно збільшеного у розмірах, самого кліща. Загалом, на тілі людини кліщ може перебувати протягом декількох днів, після чого, достатньо напившись крові, сам відчіпляється.
Що робити в разі укусу кліща.
Більшість кліщів починають живитися і виділяти заражену слину тільки через кілька годин після прикріплення до тіла людини. Якщо кліщ все таки встиг присмоктатися, потрібно якомога швидше і правильно його витягнути, оскільки, якщо він є носієм будь-якого захворювання, то зі слиною передаватиме збудника в кров, а відповідно, чим більше часу пройде від укусу, тим більша вірогідність зараження. Для видалення кліща найкраще негайно звернутися до найближчого травматологічного пункту, де кліща безпечно дістануть, оброблять місце укусу та нададуть рекомендації щодо подальшого спостереження. Якщо це неможливо, потрібно видалити кліща самостійно. Для цього не варто використовувати різноманітні сумнівні «народні» методи, на зразок змащування олією, кремом, чи вазеліном, що навпаки може спричинити до швидшого зараження ранки збудниками хвороб. Натомість, потрібно спробувати повільно витягнути кліща, за допомогою пінцету, чи петлі з тонкої міцної нитки, яку слід закріпити на кліщі, якомога ближче до хоботка а відповідно і шкіри людини. Видалення кліща необхідно проводити повільно, без різких рухів, з обережністю, не здавлюючи руками його тіло, оскільки при цьому можливе видавлювання вмісту кліща разом зі збудниками хвороб у ранку. При цьому, не обов’язково прокручувати кліща, достатньо просто обережних рухів у боки і вгору. Якщо кліща не вдалося повністю вийняти і в шкірі залишилася частина голови, її необхідно видалити стерильною голкою, подібно як видаляється звичайну занозу, інакше вона спричинить запалення та нагноєння.
Після видалення кліща необхідно обробити місце укусу антисептичним розчином: хлоргексидином, перекисом водню, спиртом, йодом і т.п. Видаленого кліща потрібно здати на аналіз, щоб з’ясувати, чи не заражений він. Для цього його слід помістити в зіп-пакет, чи будь яку герметичну посудину, наприклад одноразовий стаканчик для аналізів, та щільно закрити.
Самостійне видалення кліща. Малюнок з сайту: https://blog.h24.ua
Кліщові інфекції можна визначати в крові укушеної людини, або в самому кліщі за допомогою лабораторних досліджень – класичним методом аналізу крові на антитіла до збудника, або методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). При цьому, ПЛР-метод вважається більш надійним і покаже наявність або відсутність збудника в крові прямим визначенням.
Протягом двох тижнів потрібно щоденно вимірювати температуру тіла, а в разі її раптового підвищення та появи почервоніння і припухлості на шкірі в місці укусу необхідно звернутися до лікаря. У будь-якому разі, через два тижні потрібно обстежитися, а в разі виявлення зараження – пройти курс лікування.
Для повної достовірності рекомендується здавати аналіз двічі – через 1-2 доби після укусу кліща – для визначення вірусного енцефаліту та через 1,5-2 тижні – для визначення бактеріальних інфекцій (хвороба Лайма, анаплазмозу, ерліхіозу та ін.).
Утім, найкращий спосіб вберегти себе від потенційних загроз, це не допустити укусу і потенційного зараження, використовуючи всі можливі заходи профілактики.
Перелік використаних джерел
Акимов И.А., Небогаткин И.В. Видовой состав иксодов Видовой состав иксодовых клешей (Acarina, Ixodidae) Украины // Вестник зоологии. – 1997. – Т. 31, № 3. – С. 75-77.
Акимов И.А., Небогаткин И.В. Иксодовые клещи городских ландшафтов г. Киева. – Киев, 2016. – 156 с.
Білецька Г.В., Лозинський І.М., Семенишин О.Б, Друль О.С., Шоломей В.М., Федорук В.І., Рогочий Є.Г. Іксодові кліщі – переносники природновогнищевих трансмісивних інфекцій в Україні // Вестник зоологии. – 2005. – № 19-20, Ч. 1. – С. 49-51.
Виноград І.А., Лозинський І.М., Білецька Г.В., Козловський М.М. Кліщовий енцефаліт та інші арбовірусні інфекції в Україні // Інфекційні хвороби. – 1996. – № 4. – С. 9-13.
Голубовська О.А., Андрейчин М.А., Шкурба А.В. Інфекційні хвороби (4 видання, перероблене і доповнене). / за ред. О. А. Голубовської. – Київ: ВСВ «Медицина» – 2022. – 464 с.
Ємчук Є.М. Фауна України. Іксодові кліщі. – Київ: АН УРСР, 1960. – Т. 25, Вип. 1. – 168 с.
Зінчук О.М. Лайм-бореліоз: клініко-імунопатогенетичні особливості та екстрене превентивне лікування. – Рукопис дис. на здобуття наук. ступеня док. мед. наук. –– Київ. –– 2010. – 229 с.
Кліщові інфекції: що робити, якщо вкусив кліщ. методичні рекомендації щодо кліщових інфекцій. – липень 2021. – https://diagen.com.ua/2022/04/16/klishhovi-infekcziyi
Методичні рекомендації “Неспецифічна профілактика трансмісивних природно-вогнищевих інфекцій, що передаються іксодовими кліщами”. – Наказ МОЗ України, № 369. від 13.05.2013.
Мухарська Л.М., Ємець М.А., Білецька Г.В., Лозинський І.М., Семенишин О.Б. Методичні рекомендації з епідеміології, діагностики та профілактики іксодового кліщового бореліозу (хвороби Лайма) в Україні. – Київ, 2005. – 26 с.
Подобівський С.С., Федонюк Л.Я. До питання видового складу, біології та значення іксодових кліщів Західної України // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Біологія. – 2017. – № 2. – С. 123-128.
Guglielmone A.A, Nava S, Robbins R.G. Geographic distribution of the hard ticks (Acari: Ixodida: Ixodidae) of the world by countries and territories // Zootaxa. – 2023 Mar. 7. – 5251(1). – P. 1-274.